Мої статті

Та хіба з ним можна жити?! або фази сімейних стосунків

22.11.2013 , 0 Rostislava

Думаю, от про що  — коли людина вирішує купити автомобіль, то для того, щоб бути добрим водієм, записується на курси водіння. Тоді три рази в тиждень ходить на теоретичні заняття, і згодом, навчившись теоріїї ще має пройти серію практичних занять. Якщо не помиляюсь, для тих, що зовсім не вміють їздити, водінь має бути 10-20. Особисто мені, при тому, що я вперше в житті сіла за кермо, здалось, що це легко, під час першого водіння. Далі- вже так не здавалось. Розуміла, що тренуватись потрібно багато. Для того, щоб після завершення навчання впевнено себе почувати на дорозі. Впевнено керувати автомобілем.

До чого це я про автомобілі? До того, що купуючи автомобіль, грубо кажучи, «кусень металу» — багато вчимося. До того, що розуміємо всю свою відповідальність та ціну  легковажності. Розуміємо, що ніхто за нас не візьме кермо в руки, це маємо робити ми, якщо хочемо добре водити машину. Звісно, можемо сісти збоку і нас будуть возити. Тоді, це вже інша справа. Інші відчуття.

Вступаючи ж у подружні стосунки, в стосунки, які є набагато важливіші, цінніші,  чи кожен може сказати про те, що пройшов «курси», які вчать, що і як відбувається в сімейному житті? Тому, що в цих стосунках теж багато ризику, як і на дорозі. І постраждати можуть теж люди. Найближчі, найдорожчі.

Відомо, що перед тим, як взяти церковний шлюб, молодь проходить пердшлюбні науки. Колега з Тернополя поділилась досвідом, що у них такі науки проводять: психотерапевт, священик, консультант по відповідальному батьківству та материнству. Тішить те, що така практика є. Щось подібне є і у нашій місцевості, тільки не володію інформацією про те, чи так само, в комплексі. Але чи всі проходять таке навчання? Чи знають про те, що в сімейному житті можуть бути кризові періоди, і що вони таки бувають? Що у стосунках завжди беруть участь двоє і якщо щось не складається, то не можна звинувачувати тільки одного, а розуміти, що відповідальність розприділена завжди  на обох партнерів.

Звісно, що не всі знають про це, не всі знайомі з тонкощами сімейної науки, а якщо б знали, то чи забезпечили б ці знання безхмарне сімейне життя?

В моєму кабінеті молода жінка, зі сльозами на очах розповідає, про проблеми у стосунках з чоловіком: «Я не знаю, як бути, не можу з ним жити, на початку все було добре, а потім все пішло шкереберть. Часто виникають конфлікти, не можемо дійти згоди майже ні в чому…».

Вислуховую, переповідаю почуте мною, щоб краще зрозуміти, розпитую детальніше про те, що ще не зрозуміло і прошу розповісти про те, що все таки, є хорошого у стосунках, які є сильні сторони цієї сімейної пари, що спонукало колись створити сімю та не зважаючи ні на що, бути разом зараз. В процесі роботи з клієнткою,  розповідаю про фази сімейних стосунків та кризові періоди, які виникають в подружньому житті.

Отже, про фази сімейних стосунків і про те, що періодичні кризи сімейних стосунків торкаються в тій чи іншій мірі, усіх на світі:

1. Стадія симбіозу, іншими словами «Ти найкращий у світі!». Це фаза сильної привязаності. Дуже багато турботи на цьому етапі дають одне одному і стосунки отримують солідну основу на майбутнє. Стосунки «давати»-«брати» процвітають. Кожен почувається настільки добре, що навіть не наважується виставляти будь-які вимоги до іншого. Якщо ця основа створена, то наступна стадія :

2. Стадія диференціації або «Стань таким, як я хочу!». Але ж хіба ж може інший стати, таким, як я хочу?  Партнера так би мовити, знімають з пядесталу. Ця стадія рідко буває легкою, бо сірі будні теж зявляються. Тепер кожен може сказати: «Життя без проблем – це не життя». Хочеться більше простору для себе. Хочеться розширити свої внутрішні кордони, побути наодинці з собою і це навіть може викликати почуття вини, тому, що ми вже не почуваємось так добре, як раніше почувались з тою людиною. У кожного зявляється бажання відстояти свою індивідуальність.

3. І тут настає фаза практикування або фаза «Та хіба з ним можна жити?». Партнери більше не налаштовані вловлювати бажання одне одного, кожен сконцентрований на собі. А раз не можуть змінити одне одного, то часто можуть виникати конфлікти, які збільшують дистанцію між подружжям. На цій стадіїї часто розходяться і тимчасово живуть окремо (енергія направляється на діяльність не пов’язану з партнером), або ж взагалі розходяться – деструктивний варіант вирішення. Якщо ж подружжя налаштоване на творення, а не руйнування сімї, знаходять те, що є цінним в стосунках, тоді настає наступна фаза:

4. Відновлення дружніх стосунків «Я приймаю тебе таким, як ти є!». Кожен чітко визначив  свою індивідуальність, реалізував себе і у нього знову проявляється потреба в інтимності, психологічній підтримці. Періоди інтимності змінюються періодами становлення незалежності. Але конфлікти згладжуються швидше, стає можливим обговорення труднощів, чого не було раніше. Сімя доводить свою стабільність у вигляді партнерських стосунків, пройшовши кризові періоди. Сімя стає міцнішою, вчаться разом долати перешкоди і розуміють, що тут важливо приймати іншого таким, яким він є.

5. Стадія взаємозалежності «Ти мій найнадійніший друг» — час, коли постать досконалого партнера – ідеалізованого і неможливого – мирно витісняється постаттю реального партнера. Це ознака подолання чергової кризи, глибокої прив’язаності, стабільності.

 Всі стосунки, в якому б віці Ви їх не починали проходять всі ці 5 етапів. Ці етапи притаманні для всіх. І якщо Ви не задоволені одними стосунками, і створюєте інші, то і в інших, нових стосунках будуть знову ці ж самі стадії. Будуть кризові періоди, які виникають через певні проміжки часу. Стосунки потрібно будувати. Добре, щоб у побудові стосунків брали участь двоє. Бо звинувачувати іншого легко, а будувати буває важко і довго. Для цього потрібен час і бажання. Іноді багато років і багато бажання. Але життя варте цього. Про це важливо знати.

Сімя — це система. Зміни в одному механізмі впливають на функціонування інших. Якщо говорити: «Я змінюсь, тоді, коли він (чи вона) зміниться», то зміни не відбудуться ніколи. Це тупіковий шлях. Варто змінювати себе і тоді інший теж неодмінно прореагує.

В завершенні дві притчі. Про стосунки. Про любов. Про дію. Про життя…

Булочка

У чоловіка й дружини, які прожили разом 50 років, була традиція: щоранку під час сніданку дружина розрізала свіжоспечену булочку навпіл, намазувала обидві частини маслом, верхню хрустку половину віддавала чоловікові, а нижню брала собі.

У день їх золотого весілля, коли подружжя з піднесеним настроєм сідало снідати, жінка подумала: «Яке чудове сьогодні свято, а чи не зїсти мені сьогодні цю хрумку верхню частину булочки!» І, порушивши традицію, простягнула чоловікові нижню частину. Він розсміявся: «Кохана, ти вже зранку зробила мені такий приємний подарунок! Я 50 років не їв свою улюблену нижню частинку, тому, що думав, що вона подобається тобі, і вона по праву належить тобі!…

Любити означає не почуття, а дію

Одного разу до мудреця прийшов за порадою чоловік:

-Ми з дружиною вже давно нічого не відчуваємо один до одного. Напевно, я просто більше її не люблю, боюся,що вона теж мене вже не любить. Що робити?

-Любити її!

-Але ж я почснюю, не залишилося вже ніяких почуттів!

-Це хороший привід, щоб любити її!

-Але ж як любити, якщо не любиться!

-Слухати її! Цінувати її! Співчувати їй! Жертвувати заради неї собою! Для справжньої любові нема жодних перепон! Тому, що дієслово «любити» означає не почуття, а дію!

Легкого та знаючого Вам проходження через життєві кризи!

Якщо Ви вважаєте тему важливою, поділіться з іншими в соціальних мережах.

Також для мене важливі Ваші коментарії та відгуки в обговореннях.

                                                                           З вірою в кожного з Вас, Ростислава Пекарюк