Мої статті

Посттравматичне зростання або «що нас не вбиває, робить нас сильнішими»

11.06.2017 , 0 Rostislava

«Врешті-решт, не можна бути щасливим, якщо ви ніколи не знали горя. Неможливо вміти радіти, не намагаючись дізнатися, і не випробувати, що таке розбите серце? Не можна відчути повноту життя, якщо ви ніколи не відчували її порожнечу. Іноді життєві «пори року» йдуть у неправильному порядку, замість осені, зими і літа, ми отримуємо три зими поспіль. Але це не означає, що весна ніколи не настане ». Келлі Катрон.

70% людей мають одну травматичну подію впродовж життя

17% чоловіків мають 3 і більше травматичних подій

13% жінок мають 3 і більше травматичних подій

30% дітей мають травму у віці до 18 років

Часто травму чи сильний стрес метафорично порівнюють з землетрусом. Це потрясіння для людини, яке кидає серйозний виклик, часто перевертає з ніг на голову те,  що роками будувалося. І після психічного «землетрусу» приходиться розбирати завали розваленої будівлі, оцінюючи, що розвалилось повністю, а що залишилось збереженим; що потребує ремонту та вкладень;  що необхідно зміцнити, щоб на цьому місці можна було збудувати щось нове, а чи відремонтувати старе. А в якому місці не можна вже нічого будувати, бо там може труснути ще раз.  І все це потребує сил і фізичних, і душевних, яких в такі моменти, здається, зовсім нема. І часто з картиною світу, та, і з внутрішнім світом, відбувається стан хаосу.  І потрібно не тільки продовжувати здійснювати повсякденні дії, але потрібно перебудувати, створити новий, життєздатний  внутрішній світ. І зрозуміти, що таким, як був, чи була ДО цієї події, вже не будеш.

Але будеш іншим, мудрішим на досвід, дорослішим на життя, вищим на зріст — на посттравматичний зріст.

Травматичні події приносять людині багато страждань і болю. Однак не слід забувати і про те, що внаслідок подолання травмуючих обставин, життя людини може змінюватися в кращу сторону. Подібні зміни мають назву «посттравматичний ріст/посттравматичне зростання». Посттравматичне зростання описує переживання і досвід людей, розвиток яких, після травми перевершив в деяких сферах життя те, що було до травми. Людина не просто дала собі з цим раду, але в житті цієї людини з’явились позитивні, якісні зміни. Це досить значиме перетворення життя цієї людини.

Я, як психотерапевт вірю в психотерапію, вірю в клієнта, вірю, що людина має природну здібність відновлюватись після травми, та повертатись в стан динамічної рівноваги. Часто, вірю навіть більше, чим мій клієнт. Важливо тільки уміти дочекатись того моменту, коли для цього настане час. Бо час дійсно потрібен, щоб пережити, знайти рівновагу, знайти сенс у тому, що відбулося, пережилося, і рухатись далі.

Тому, при вірі терапевта та, самого клієнта, відповідній допомозі та соціальній підтримці, травма може змінити життя, потенційно може викликати психологічне, духовне пробудження та розвиток. Це для тих людей, які звертаються за психологічною підтримкою. Знову ж таки, великий відсоток досягає всього цього і без психотерапевтичного втручання, і це також правда.

Та, все ж, ми, як психотерапевти, можемо допомагати зменшувати невротичні реакції на травми. Мінімально – це психоедукація (пояснення, що відбувається і може відбуватись, що вже призводить до зменшення напруги від невідомості), і те, що ми часто кажемо «природня реакція на ненормальні події»), іноді, вже цього буває достатньо, щоб людина змогла зрозуміти, що з нею відбувається. Це зменшує страх, тривогу, невідомість. І тоді, в результаті отриманої інформації поступово буде з’являтись готовність сприймати травмуючу ситуацію, як таку, з якої можна винести уроки. Як наслідок, змінюється відношення людини до самої себе, до інших, переглядаються життєві цінності, життєва філософія. Після пережитих травматичних подій людина відчуває себе одночасно більш ранимою і більш сильною, чим раніше. Змінюється відношення до життя, яке сприймається не як даність,  а як дар, яким варто скористатись.

Кожна з життєвих сфер посттравматичного росту включає в себе парадоксальний елемент: «коли щось втрачаємо – щось отримуємо».

Фройд в своїй роботі «Сум та меланхолія» виділяє два способи реагування на дуже сильні переживання. Моя інтерпритація, як це розумію я:

Меланхолія – коли людина, з якихось причин зациклюється на своїй травмі (втраті) і постійно повертається до того, багато років живе з думкою про те, що вона пережила і в деякій мірі не готова йти далі.

Сум – коли людина розуміє, що вона пережила дуже важку втрату, сумує, але разом з тим, розуміє, що потрібно жити далі, і що вона має можливість далі знаходити в собі сили змінюватись, розвиватись. І в той же час не забувати це нещастя, яке пережила, пам’ятати, що цей біль — частина її життя, але не все життя.

     В моїй практиці є клієнти, які розповідають про те, що знаходяться в процесі змін в кращу сторону після  пережитих  подій. Про такі зміни, коли людина вже оговталася від травми, варто розповідати іншим, як приклад, як це буває ще в когось. Іноді  варто запитати, але дуже обережно, наприклад: «Ви думаєте, що у вас теж щось таке відбувається?» Бо здебільшого людина сама може цього і  не помічати, або, і не думати, що пережите дало можливість стати іншим, кращим. Є такі, які кажуть: «Найгірше, що я міг уявити, вже трапилося зі мною, і тепер я розумію, що це частина мого життя».

Посттравматичний ріст не є самоціллю для тих, хто пережив складні життєві ситуації, і часто буває несподіванкою, як для них, так, і для оточуючих. Але ці люди, навчились цінувати прості речі, цінувати життя, частіше казати «люблю» дорогим людям, переглянули свої цінності, повірили в свої сили і здібності, відкрили в собі нові здібності і таланти, про які раніше можливо, і не здогадувались. 

Прояви посттравматичного зростання:

= Переживши трагедію або втрату і отримавши підтримку і допомогу від близьких, а іноді навіть і незнайомих людей, людина може відчути зв’язок з іншими, довіру, близькість, причетність, свободу бути собою і співчуття. Травма зміцнює значимі стосунки;

= Починає цінувати і помічати прості речі, радіти і спостерігати за життям в собі та, навколо себе;

= Екзистенційні зміни, які відбуваються в життєвій філософії людини, розстановка пріоритетів щодо справжнього, цінного, майбутнього, звернення до духовних цінностей, знаходження нових сенсів; 

= Усвідомлення, що  важливе, а що другорядне. Свідомий вибір, як жити своє життя, яке  так недавно почали цінувати. Розуміти, що їм непідконтрольні якісь серйозні повороти життя, наприклад, травматичні життєві події, але при цьому їм дійсно підконтрольні ті вибори, які вони роблять кожен день. Люди, які пережили травму, вибирають для себе такі заняття, які вони дійсно цінують і вважають гідними вкладення сил і часу.

= Розуміння того, що в житті є ситуації, на які ми маємо вплив, і є такі, які маємо віддати на волю Бога;

= Відбувається переоцінка цінностей і розуміння того, що вони дійсно люблять, а що їм намагаються нав’язати. 

= Зміцнення життєстійкості або психологічна пружність, що дозволяє тим, хто пережив травму долати наступні тяжкі події більш спокійно і впевнено. Перебудувати свій життєвий світ так, щоб включити в нього цей досвід і розуміння того, що в житті є місце і радісним подіям, і непередбачуваним, сірим чи чорним смугам. Людина вже вміє справлятись з важкими життєвими ситуаціями, бути так би мовити «підготовленою». Мобілізуються приховані можливості, які змінюють самовідчуття і роблять людину більш стійкою перед лицем теперішніх та майбутніх життєвих драм.

Дуже важливим фактором, що робить посттравматичний ріст можливим, є саморозкриття, можливість розповісти — усно або письмово — про пережите, «безпечній людині, в безпечному місці». 

Ще одна моя стаття про травму та, вихід з травми тут :http://rostislava.in.ua/statti/psixotravmi-v-nashomu-zhitti-yak-zvilnitis-vixid-ye/