Мої статті

А чоловік там — на АТО

21.08.2014 , 1 Rostislava

моє інтервю журналу «Жіночий порадник» за серпень 2014р (1ЧАСТИНА)

Полудень. Центр мiста. Ось малеча рятується вiд спеки бiля фонтану. Кiлька студентiв смакують пiцою, а група туристiв, неквапливо оглядає мiсто… Як цi картини разюче контрастують з подiями на Сходi нашої країни. Адже за кiлька сотень кiлометрiв йде вiйна. Важко всiм, але найбiльше тим, хто боронить нашу землю i не занепав духом. Страшно їхнiм рiдним, їх лякає невiдомiсть, але в серцi жеврiє надiя, що все буде добре.

 Що робити, коли чоловiку прийшла повiстка? Як зберегти свою психiку у неспокiйний час? Як поводитись рiдним тих, хто захищає нашу країну? Чи варто дiтям розповiдати правду про те, що тато на вiйнi та що робити дружинi чоловiк, якої рветься добровольцем на передову?

— Панi Ростиславо, ось чоловiку прийшла повiстка з вiйськкомату…

— Повiстка — це ще не значить, що чоловiка завтра ж забирають на вiйну. Наскiльки вiдомо, тi iз солдатiв запасу, що отримують повiстки, проходять медогляд i якщо нема проблем iз здоров’ям, потрапляють у вiйськовi частини, де знову навчаються тiєї спецiальностi, яка записана у вiйськовому квитку.Також це може бути попереднiй вiдбiр, людина отримує повiстку, проходить медогляд, повертається додому та очiкує дзвiнка, як тiльки якась вiйськова частина потребуватиме саме фахiвця тiєї спецiальностi, яку має людина, тодi вже викликають. Якщо чоловiка викликають на вiйськову перепiдготовку, за ним зберiгається мiсце роботи та середня мiсячна зарплата. Знову ж таки, є рiзнi мiсця розташування вiйськових в зонi АТО. Iнодi, не такий страшний вовк, як його малюють.

 А якщо говорити, про iншу сторону медалi, то за обставин, якi склалися в державi, кожен, хто має вiйськовий квиток, i жiнки в тому числi, якi є вiйськово зобов’язаними, напевно, задумувались, що це може значити для кожного особисто. А тепер уявiмо собi, що зараз всi дружно, в один голос вiдмовляться i нiхто не поїде на Схiд… Дехто напевно, аплодуватиме стоячи. Але що буде далi зi всiма нами? Звичайно, хочеться, щоб це було справедливо, i щоб там були не тiльки хлопцi з декiлькох областей, а щоб тi, чоловiки, якi втiкають iз своїх мiст Луганщини i Донбасу, — ставали на захист. Напевно, iншого на даний час не дано. Захист вiд агресора має бути. I якщо ситуацiя не дай Бог, погiршиться, тодi пiдуть всi, i тi, в кого в вiйськових квитках є запис:<непридатний до служби в мирний час>.

 — Чоловiк сам рветься в бiй… Що робити дружинi, матерi?

 — Думаю їм варто допомогти побачити плюси i мiнуси чоловiкової участi в бойових дiях, висловити свою думку стосовно цього, своє бажання, i пiсля цього дозволити чоловiковi самому прийняти рiшення. Але не гарячкувати, а зробити це виважено. Вищi прояви людського духу, якi є доволi рiдкiсними за звичайних обставин, розкриваються саме в надзвичайних умовах. Вiйськова муштра робить хлопцiв чоловiками, але правдою є те, що не всi готовi йти на захист держави. Але iншою правдою є те, що тут це все здається iнакшим, чим є там насправдi.

— А як берегти своє психiчне здоров’я дружинi, чоловiк якої захищає нашу країну?

 — Думаю, перше, що варто пам’ятати та усвiдомлювати — це те, що травматичнi подiї, якi зараз вiдбуваються, є надто неприємними та болючими, але це данiсть, яка вже є. Вiйна не тiльки в однiй чи двох областях. Вiйна в нашiй державi. В думках кожного з нас. Кожен так чи iнакше про це думає, переживає, допомагає в якийсь можливий для себе спосiб. Тобто, я про те, що це зараз наше спiльне переживання та взаємопiдтримка. Це не проблема окремо взятої родини, це проблема всiєї України.

 Звичайно, сiм’ї, рiднi яких беруть безпоседню участь в бойових дiях, вiдчувають це, як нiхто iнший. Це їх сини, чоловiки, батьки виконують свiй обов’язок — захищають нашу Батькiвщину. Це їх рiднi демонструють свою гiднiсть та повагу до народу України. Вони вже герої, бо героїчно та мужньо бережуть нашу з вами безпеку. Про це важливо пам’ятати. Тому, як би важко не було — гордитись такими синами, чоловiками, їхньою мужнiстю, смiливiстю, патрiотизмом. Це за цих героїв щодня лине до Бога спiльна молитва в кожнiй церквi, i кожен вiруючий християнин щодня молиться про закiнчення агресiї та мир в державi, у свiтi. Знаєте, я не духiвник i не релiгiєзнавець, та щиро вiрю, що молитва, це те, що завжди приходить на допомогу. Тiльки вiрити потрiбно по-справжньому, щоб молитва йшла вiд серця, iз самої глибини душi.

 Є дослiдження про те, що пiд час молитви людина на деякий час переключається вiд реальностi, молитва, нiби вiдключає кору мозку, звiльняє людину вiд земних турбот. Людина так створена, що вiдчуває потребу в ритуальних дiях, якi завжди пiдтримують дух, щоб не виникало беззмiстовностi та пустоти. Ще Юнг писав, що повноцiнна людина та, у якої є i знання, i вiра. Ми повиннi завжди поєднувати дух i знання. Ну, i звичайно, розумiти таку просту iстину, що в життi є те, на що ми можемо повпливати, що залежить вiд нас, i точно є те, на що ми не маємо впливу, що вiд нас не залежить. I коли зможемо цi поняття розмежувати,зрозумiти, тодi важливо те, на що ми не маємо впливу, просто вiдпустити. Вiддати на волю Бога, як кажуть.

 Коли ми змiнюємо своє бачення, ставлення до подiй, то важкiсть ситуацiї суттєво змiнюється. I звичайно, потрiбно робити все можливе, щоб їх пiдтримувати — розмовляти в телефонному режимі, пiдбадьорювати добрим словом, любовю та своєю вiрою в їх щасливе повернення до дому. Адже сила вiри, сила думки — це потужна зброя. Дружинi, чий чоловiк приймає участь в АТО не варто замикатися у собi. Потрiбно дiлитися своїми переживаннями з рiдними, друзями. В багатьох мiстах є психологи, якi брали активну участь в подiях Майдану, а зараз це <Українська асоцiацiя фахiвцiв з подолання наслiдкiв психотравмуючих подiй>, i саме цi фацiвцi надають волонтерську допомогу сiмям, чиї родичi брали чи беруть участь в бойових дiях. 

Крiм того, по Українi дiє кругло добовий, безкоштовний, анонiмний телефон довiри, за яким теж можна отримати психологiчну допомогу (тел. 068 770 3770; 099 632 1818; 093 609 3003).

Бiда в тому, що люди самi не часто мають готовнiсть звертатись за допомогою, але така допомога є дуже важливою та потрiбною, адже крiм побутових проблем, з якими залишається родина в цей кризовий перiод, зявляються ще й психологiчнi.

— З якими психологiчними проблемами стикаються нашi воїни?

 — Насамперед маємо зрозумiти, що вiйна — це хронiчний стрес, на вiйнi всi люди стають iншими, нiж в мирний час. Перебуваючи в зонi вiйськових дiй, чоловiки якраз i переживають стрес вiйни — напругу, тиск, таку неспецифiчну реакцiю органiзму у вiдповiдь на дуже сильну дiю (подразник) зовнi, яка перевищує норму. А сам стрес має три стадiї:

• стадiю тривожностi;
• мобiлiзацiї, коли з’являється воля та бажання подолати незвичайнi обставини, на цiй стадiї люди здiйснюють подвиги. Але ця стадiя не може бути безконечною, бо йдеться про живих людей, тому, якщо вона є надто затягнутою в часi,
• тодi зявляється третя фаза — стадiя виснаження. На цьому етапi рiвень енергiї вже зовсiм iнший. I на цьому етапi з’являються те, що ми психологи, називаємо <нормальною реакцiєю на незвичайнi подiї> — безсоння, агресiя, страх, напади лютi чи безсилля, замкненiсть.

 Часто чоловiки емоцiйно виснаженi через розлуку з рiдними, через постiйну загрозу їх життю, вiдчувають сум, почуття провини вiд втрати друзiв. Як правило, психологiчнi навантаження переважають над фiзичними, якi ще й накопичуються. У таких умовах потрiбнi сильнi мотиви, якi б спонукали воїна стiйко долати негативний вплив факторiв в ходi виконання службових завдань. Це дуже схоже на те, що вiдбувалось з чоловiками на Майданi. Тому, дуже важлива ротацiя для вiйськових, для того, щоб вони могли хоча б виспатися та вiдновити сили. При чому, на передовiй здається, знаходяться i молодi хлопцi, щойно призванi i тi, якi вже є професiйно вiйськовими, тому, вiдповiдно, i ступiнь психологiчного навантаження є теж рiзним.

 Пригадую, свого клiєнта, контрактника, який ще до початку осiннiх подiй мав побоювання про те, що вiн може не справитись з поставленим завданням в армiї, бо ще нiчого не умiє. От, i маємо зараз молоденьких хлопцiв, щойно призваних, якi вже несуть службу в зонi АТО.

 З iншого боку, саме в таких подiях чоловiки стають чоловiками, перебувають в бойовiй згуртованостi, вiдчувають мiцне <вiдчуття лiктя>, впевненiсть, вiдданiсть та пiдтримку вiд товариша, братерство — все це зв’язує їх iнодi, мiцнiше вiд родинних зв’язкiв i зберiгається десятилiттями.

 — Чи варто дiтям розповiдати правду про те, що тато на вiйнi?

 — Знаєте, бiльше вiрю в те, що краще говорити правду, нiж обманювати. Це ж стосується i дiтей. Для них ця правда має бути дозованою та вiдповiдно до вiку, зрозумiлою та допустимою для них мовою. Тому, що дiтям, на вiдмiну вiд дорослих, ще не притаманна емоцiйна зрiлiсть та життєвий досвiд, щоб перепрацьовувати сильнi емоцiї. Але дiти, дуже вiдчувають, коли щось важливе чи травматичне вiдбувається, навiть якщо їм про це не розповiдають. I якщо вони про щось догадуються, але тiльки догадуються, то можуть собi нафантазувати те, чого не потрiбно. Або дiзнатись десь цю правду <без прикрас> на вулицi, i тодi дитячому органiзму прийдеться ще важче. А крiм того, може зникнути довiра всерединi сiм’ї. Тому, особливо, в такий час, дiтям слiд придiляти багато уваги, не зважаючи на те, що наприклад, мама дитини теж знаходиться в станi страху та невизначеностi. Памятаймо про те, що мама — є основним ресурсом для своєї дитини, i свiт маленька дитина сприймає теж через маму. Отже, якщо мама вiдчуває душевну рiвновагу, то i дитина вiдповiдно теж. Знайдiть час для вiдновлення своєї рiвноваги, i тодi повертайтесь до дитини. Дiтям до 2-3 рокiв цiєї правди не потрiбно.

 Дiтям дошкiльного та молодшого шкiльного вiку можна розказати, що тато несе службу в армiї, але не слiд вдаватись в зайвi подробицi, якi можуть тiльки травмувати дитину. Тому, важливо так розповiдати дитинi, щоб вона заспокоювалась, а не навпаки. Слiд спостерiгати за реакцiєю дитини, та вселяти впевненiсть своєю впевненiстю та любов’ю. Дуже важливий тiлесний дотик, прогладжування, обiйми та вiдповiдi на запитання, якi задаватиме дитина, щоб пiсля розмови дитинi не прийшлось дофантазовувати та заповнювати простiр.

 Важливо, вселяти дитинi вiру, в те, що українська армiя є сильною i робить все можливе, щоб як найшвидше повернути мирний час.

 Дiти, на вiдмiну вiд дорослих, не завжди можуть висловити свої переживання словесно, тому, дуже важливо, щоб дорослi разом зi своїми дiтьми займались арт-терапiєю, це буде мати психотерапевтичний ефект для всiх — малюйте фарбами, лiпiть з пластилiну, з глини, бавтесь на вулицi в пiсочку, разом спiвайте та розказуйте добрi казки, малюйте малюнки, якi можна передати татовi та iншим вiйськовим. Це для них буде найбiльшою порцiєю радостi та пiдтримки.

журналіст Оксана МОКРIЄНКО

(продовження в наступному номері журналу)

Якщо Ви вважаєте тему важливою, будь ласка, поділіться нею (внизу статті) з іншими в соціальних мережах — щоб про неї дізнались інші люди. Дякую!

Також для мене важливі Ваші коментарії та відгуки в обговореннях.