Допомога онлайн та очно в м. Моршин (050) 69-00-762 e-mail: info@rostislava.in.ua

Мої статті

«Як тривога, то до Бога»… і до психолога

12189546_1510357129279922_8609109271266991781_n

Кажуть: «Як тривога, то до Бога» і до психолога…, але не завжди, і не всі йдуть за допомогою. Горді, не звикли звертатись за допомогою. Навчені «не виносити сміття з хати», та коли сміття забагато, то воно все рівно тай покажеться.

 Останнім часом все більше йдеться про те, що чим раніше ветеран, який повертається з війни звернеться за допомогою, тим краще, адже у військовому конфлікті 100% військових отримують шокову травму, тому, що обстріл з градів не може бути не травматичним для живої людини. Чим раніше є можливість психологічної інтервенції, тим більше ймовірності, що ветеран не отримає посттравматичного синдрому чи розладу. І вже відомо, що переключення від звичайного життя до життя на фронті, де є постійна небезпека, фізичне виснаження – само-по-собі є стресовою ситуацією, а згодом, після тривалої участі у військових діях, знову потрібно повертатись і звикати до мирного життя – і це знову додатковий стрес. До всього цього часто додається відсутність підтримки та невизначеність і незрозумілість того, що ж відбувається насправді, і як з цього всього вийти. І дуже часто, один зі способів, це так, як і на війні – втекти і захиститися. Втекти від самого себе, від будь-якої допомоги, і забути… але спогади не дають забути і часто все крутиться по замкнутому колу.

За кордоном ветерани перебуваючи в зоні бойових дій на декілька днів виїжджають в безпечні місця, де відновлюються, а тоді знову повертаються на війну. Після війни всі, без виключення перед прибуттям до дому проходять психологічну реабілітацію і відновлення, щоб адаптуватись і прийти до норми наскільки це можливо.

Чи є така практика у нас? Поки що нема. Точково зявляються реабілітаційні центри і найчастіше, зусиллями волонтерів надається мінімальна допомога – матеріальна, юридична, психологічна і вже є хороші результати такої реабілітації та допомоги.

Великий відсоток з тих, що повертаються, уникають звернення за психологічною допомогою, адже на фронті виробляється звичка захищатись, і від психологічної допомоги теж виникає бажання  — захиститись, уникнути, не згадувати, забути…

Насправді, є декілька причин, через які великий відсоток тих, що повертаються з війни, та і тих, які на війні ніколи не були, не звертається за психологічною допомогою:

= «Звернутись до психолога – це визнати свою слабкість, а воїн не може бути слабким»

= «Я хочу все якнайшвидше забути, а психологові потрібно буде розказувати і все знову згадувати»

= Люди, які насправді, потребують допомоги — бояться просити про допомогу.

= Ті, на кого стрес вплинув настільки сильно, що не вважають, що їм потрібна допомога і не помічають цього.

= Відчувають сором звертатись за психологічною допомогою.

=Віруючі люди бояться просити про допомогу, оскільки думають, що через це вони стануть менше віруючими.

Можу частково з цим погодитись, але тільки частково. Психологічна допомога і допомога духовного наставника – це речі взаємодоповнюючі. Психологічна допомога – це не тільки розмова про травми чи конфлікти, але і про ресурси та потенціал кожної людини, про цілі, мрії, захоплення, про баланс та гармонійне поєднання  і використання всіх життєвих сфер, і в тому числі, сфери духовності; про сенс всього того, що з нами відбувалось та відбувається, про нові погляди і нові життєві грані,  про повноту життя та можливість ставати кращим використовуючи свій досвід і мудрість.

Як часто в житті нам потрібно, щоб нас хтось вислухав. Вислухав набравшись терпіння, і зміг витримати страждання і біль людини, яка прийшла за допомогою, і не давав порад, не критикував, не засуджував, а просто почув і зрозумів. Адже відомо, що біль висловлений іншому зменшується, а проблема висловлена в голос  — зменшується вдвічі.

Тому, дуже важливо дозволити собі розповісти і звільнитись від того, що може бути причиною проблем зараз чи в майбутньому. 

Травми, які ми не пропрацьовуємо, а намагаємось забути передаються наступним поколінням. ПТСР після травматичних подій може з’явитись відразу, або через декілька місяців чи декілька років. Якщо в одного з батьків був ПТСР, то є велика ймовірність, що ПТСР буде і в дитини. Є дослідження про те, що ПТСР передається до 5 покоління.

Чи такого майбутнього ми бажаємо своїм нащадкам? Адже саме ми можемо зменшити, зупинити цей ланцюг повторюваних життєвих сценаріїв. Можливо, революції і війни повторюються, бо ми не зрозуміли якогось життєвого уроку.

Звісно, психологічна  чи психотерапевтична допомога не є панацеєю від усього, але вміння вчасно виражати свої емоції та переживання, особливо, після перебування в зоні бойових дій, є надзвичайно важливим, всупереч стереотипній думці, що «чоловіки не плачуть», або «воїни не мають права проявляти свою слабкість». Якраз найбільша наша сила є в тому, щоб визнати свою слабкість. Тому, що саме з моменту, коли ми це визнаємо, що ми є слабкими —  починаються зміни, тому, що тільки сильна людина може визнати, що вона є слабкою.

Тому, хочеться звернутись особливо, до демобілізованих воїнів та членів їх сімей: Україна рухається в європейському напрямку, а саме європейці, на відміну від нашої ментальності, більш відкрито звертаються за допомогою до  психологів, розповідають про свої почуття, переживання. То можливо, і нам пора викорінювати пострадянське, де не прийнято було просити про допомогу, а тим паче, психологічну, і таки рухатись до європейських прикладів звернення до спеціалістів.

З досвіду можу сказати, що навіть з тих людей, які звертаються за допомогою, деякі все рівно, соромляться, бояться, щоб хтось їх не побачив, не дізнався про те, що вони відвідують психолога, психотерапевта. Щоб бува  не подумали, що «я ненормальний». Саме психологи працюють з «нормою, з нормальними».  І те, що ветерани часто відчувають себе «якось не так, як до війни» і цим ще більше погіршують свою апатію чи депресивний стан, бо саме психолог допоможе зрозуміти, що такі відчуття це нормальна реакція на ненормальні події, але з цим потрібно працювати, бо час сам-по-собі не лікує.

Тому, вибір завжди за нами — звертатись за кваліфікованою допомогою, як це практикують в європейських країнах, чи терпіти, «закоркувати» проблему і мужньо  робити вигляд, що нічого не сталося, поки дійсно не «припече».

Як варіант — відвідайте декілька спеціалістів, і після першого сеансу виберіть того, з яким Вам буде комфортно працювати. Це нормально. Потрібно шукати доброго психолога, доброго сповідника, доброго перукаря, стоматолога і т.п. Не хочете, не можете йти до психолога — йдіть до св’ященика (або і / і), адже, кажуть, що в окопах атеїстів не буває! Крім того, є прекрасні групові заняття-тренінги, де є достатньо теорії та практичних занять для розуміння і пропрацювання травматичних подій.

Якщо ми на суспільному рівні озвучимо, що психологічна допомога повинна надаватись постійно, а не тільки тоді, коли є проблеми, тоді люди будуть ставитись до цього інакше, тоді не будуть боятись, що про них подумають. Це має бути, як щоденне миття рук – для того, щоб не захворіти.

Більше на цю тему в моїй статті:

«Вихід з травми там, де і вхід» http://rostislava.in.ua/statti/psixotravmi-v-nashomu-zhitti-yak-zvilnitis-vixid-ye/

Якщо Ви вважаєте тему важливою, поділіться з іншими в соціальних мережах. Дякую

P.S. фото використане для статті — зачаровує


Комментарии:
One thought on “«Як тривога, то до Бога»… і до психолога

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>