Мої статті

Що може полегшити біль при втратах

30.07.2014 , 2 Rostislava

Частина2  1 — ша частина статті тут: http://rostislava.in.ua/statti/yak-perezhiti-vtratu-chastina-1/

«…Одізвись мені колись, Луною в серці одізвись,

Чи приснись, бодай приснись., Дощем травневим,

Зіркою в очах, Птахом в небесах,Цвітом яблуневим…»"»

(слова з пісні «Не забудь»)

Є такий відомий вислів: «Якщо Бог посилає людині випробовування, то і відповідно, дає сили, щоб їх пережити». Це про те, що всі ми маємо якісь ресурси, щоб справитися з багатьма ситуаціями в нашому житті. Звісно, в певні періоди життя є більше ресурсів, в деякі відповідно, менше. Особливо, якщо втрати, або певні життєві проблеми йдуть одна за одною. Буває і таке. Людина ще не відійшла від однієї втрати, як накладається слідом інша. Знову ж таки, події, які відбуваються останніми місяцями є саме такими для багатьох – суцільні втрати, які накладаються одна-на-одну з постійним відчуттям тривоги за долю людей, за майбутнє державності.

Що потрібно знати:

Постаратись зрозуміти, що шлях виходу з горя лежить саме через горе. Тобто, для того, щоб з часом стало легше, горе потрібно прожити, дозволити собі прогорювати. Іншого шляху для гармонійного відновлення після втрати нема. Якщо хочеться якнайшвидше вийти з цього стану чи уникнути болісних переживань – швидко не вийде. Часто, від чого втікають, те і наздоганяє. І час теж не найкращий лікар, бо важливо, те, що ми робимо зі своїм болем в цьому часі. Тут важливий  дозвіл самому собі прожити втрату людини, яка, попри все, вже стала важливою частиною Вашої біографії, пройти через пік найбільших переживань.

Ваш стан періодично буде змінюватись, Ви будете відчувати сум, почуття вини, одинокість, злість, відчай, депресію, покинутість. Часом буде краще, а часом знову відчуватимете наплив сильних емоцій. І все це нормальні реакції людини на втрату. Проживання — єдиний спосіб вийти з горя здоровим.

Найболючішим є перший рік після втрати, тому, що потрібно прожити перше Різдво без втраченої людини, перше день народження, перший Великдень, річницю смерті, та інші дати, які будуть забарвлені смутком. Багато речей та ситуацій нагадуватимуть про минуле. Та все ж разом з тим, у Вас будуть і приємні спогади, пов’язані з минулим, які можна використовувати як ресурс для самодопомоги. Ви можете згадувати з рідними ці миті, передивлятись фотоальбоми, ділитись приємними спогадами, створити «Родинне дерево» з написанням сімейної біографії для майбутніх поколінь.

Важко ділитись горем чоловікам, найбільше, через те, що існує переконання, що сльози – це признак слабкості та безхарактерності. Але існує вже і інше розуміння, що це хибне уявлення і при здоровій реакції на втрати у мужчин така ж потреба, як і у жінок. Важливо бути серед людей та говорити про свої переживання і пам’ятати, «що біда розділена навпіл стає вдвічі меншою».

Не менш цінним є вірування людини, яка пережила втрату в те, яке значення надається смерті. Чи це остання подія, повне закінчення, чи це перехід до іншого виміру, в інший стан буття, віра в те, що душа безсмертна і т.п.

Важливе розуміння, що цей процес горя є минучим. І хоч кожна людина переживає втрату, і її переживання для неї самої є унікальним, та все ж, втрати відомі людству з незапам’ятних часів.

Колись, в одній із книг читала історію про чоловіка, який втратив сина, і тижнями не виходив зі своєї кімнати. Дуже важко переносив втрату. Та у нього був ще один син, маленький, який не розумів, чому батько закрився в кімнаті і не виходить. І він за руку витягнув батька з кімнати в майстерню, щоб той разом з ним змайстрував кораблик зі словами: «Тату, тату, ти мені обіцяв, що ми будемо майструвати кораблик!». Так, день – за — днем батько з допомогою маленького сина та цікавої трудотерапії вийшов з депресії після втрати. Тому, в кризових ситуаціях діяльність теж дуже важлива частина життя.

Іноді буває і так, що разом з втратою близької людини, той, хто залишається жити відчуває втрату себе, свого «Я». Часто це буває у тих людей, для яких догляд і турбота за померлим була змістом життя на певний час. І коли втрачають об’єкт турботи, то й втрачають зміст життя, тому, що всі думки були з ним пов’язані. Тому, якщо відчуваєте, що разом зі смертю близької людини Ви втратили зміст життя і тепер нема чим заповнити свій час, не поспішайте думати, що «життя закінчилось». Дозвольте собі прожити горе, і спробуйте подумати про себе. Можливо, Ви про щось мріяли і не мали можливості до цього часу цю мрію здійснити, можливо, мріяли разом подорожувати. Зробіть це зараз.

Ну, і звичайно, якщо Ви багато приділяли турботи людині, яка відійшла у вічність, то зараз цією турботою може бути щира молитва, турбота про її душу. Хто може зробити це з більшою щирістю чим Ви?

Втрати — це завжди дуже важко. Особливо гірко, якщо втрати є несподіваними, раптовими. Все ж, необхідно знайти  для людини, яку втратили, місце в своєму серці, так, щоб можна було далі жити і любити. Якщо ж все це самому надто важко зробити, тоді потрібна робота з психотерапевтом, який зможе супроводжувати Вас на етапах  проживання горя. Адже ще З.Фройд казав:  »На жаль, пригнічені емоції не вмирають. Їх тільки змусили замовкнути. Але вони все ж продовжують впливати на людину зсередини». 

На закінчення приведу короткий опис візуалізації зі статті відомого психотерапевта Ф.Василюка, який  часто застосовую на практиці:

 «Як психотерапевтові, мені одного разу довелося працювати з молодим батьком, який втратив дочку під час землетрусу у Вірменії. Коли наша бесіда підходила до кінця, я попросив його прикрити очі, уявити перед собою мольберт з білим аркушем паперу і почекати, поки на ньому з’явиться якийсь образ. Виник образ будинку і похоронного каменю із запаленою свічкою. Разом ми починаємо домальовувати уявну картину, і за будинком з’явилися гори, синє небо і яскраве сонце. Я прошу зосередитися на сонці, розглянути, як падають його промені. І ось в викликаній уявою картині один з променів сонця з’єднується з полум’ям похоронної свічки: символ померлої дочки з’єднується з символом вічності. Тепер потрібно знайти засіб відсторонитися від цих образів. Таким засобом служить рама, в яку батько подумки поміщає образ. Рама дерев’яна. Живий образ остаточно стає картиною пам’яті, і я прошу батька стиснути цю уявну картину руками, привласнити, увібрати в себе і помістити її в своє серце. Образ померлої дочки стає пам’яттю — єдиним засобом примирити минуле з сьогоденням»

З  вірою в кожного з Вас,  Ростислава Пекарюк

Якщо Ви вважаєте тему важливою, будь ласка, поділіться нею (внизу статті) з іншими в соціальних мережах — щоб про неї дізнались інші люди. Дякую!

Також для мене важливі Ваші коментарії та відгуки в обговореннях.