Мої статті

Коханий повернувся з АТО. Живий

25.09.2014 , 0 Rostislava

Моє інтервю журналу «Жіночий порадник» за вересень 2014 (2ЧАСТИНА)

Як дружина може допомогти чоловiку-бiйцю повернутись до мирного життя? Яким воно буде пiсля АТО? На що насамперед потрiбно звернути увагу близьким? З якими труднощами можуть зiткнутися нашi воїни? Що таке посттравматичний синдром та як пережити непосильну гiрку втрату чоловiка, батька, сина?

 Життя на межi

-Панi Ростиславо, як дружинi й рiдним бiйця зберегти свою психiку пiд час вiйни? Як уникнути пов’язаних з вiйною iстерик та психозiв?

 -Важливо пам’ятати, що будь-якi надмiрнi емоцiї шкодять i нам, i нашим близьким. Якщо жiнка вiдчуває, що емоцiї переповнюють її, то не варто залишатись зi своїми емоцiями сам на сам. На допомогу може прийти телефон довiри або робота з психологом, розмова зi священиком, молитва та витрачання своїх фiзичних та емоцiйних сил виключно на те, що знаходиться пiд нашим впливом. Все iнше важливо проговорити i вiдпустити. Намагатись не зациклюватись на неприємних думках, а зберiгати спокiй. Памятати, що цi подiї рано чи пiзно закiнчаться. Все минає. Нiщо не триває вiчно. 

 Зменшити стрес може допомогти будь-яка дiяльнiсть, вiд якої людина отримує задоволення: фiзична робота, громадська дiяльнiсть, вiдпочинок, культурнi заходи, сiм’я, близькi друзi, при потребi, перебування на самотi. Шукати задоволення в простих радощах — споглядання сходу сонця, розквiтлих квiтiв, приготування смачної страви, гра з дитиною. Великий вплив на психiку людей мають ЗМI, де часто iнформацiя є спотвореною та перебiльшеною, неперевiреною. Тому, обмежувати себе в цiй iнформацiї, та пропускати її через <три сита>.

 Як би важко не було, постарайтесь знайти в своєму життi мiсце для гумору та жартiв.

 Звiсно, якщо людина має якiсь хронiчнi захворювання, то вони можуть загострюватись в таких ситуацiях. Тому, в таких ситуаціях потрiбно контактувати зi своїм психотерапевтом.

 Вiйна та мир

 - На що потрiбно звернути увагу дружинi, чоловiк якої повернувся з вiйни?

 - На те, що вiйна i буденне життя — це рiзнi речi. На те, що все, що там вiдбувалось, мало i має вплив на всiх, а особливо, на його безпосереднiх учасникiв. І для того, щоб «повернутись з війни» потрібен час. Не кожен, хто повернувся з бойових дiй та перенiс важкi подiї, буде мати ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). У 70% — це може бути банальна перевтома, виснаження, головний бiль, нездужання, підвищена агресія, які з часом будуть зменшуватись. З решти 30% — у однiєї частини може бути гостра стресова реакцiя. Ще у iнших це може бути спонтанне одужання. У однiєї частини може бути депресiя, узалежнена поведiнка, панiчнi атаки. I ще якась частина з них, орієнтовно 20-30% буде мати ПТСР. Тому, важливо звертати увагу на психiчний та фiзичний стан своїх чоловiкiв, максимально дарувати їм свою любов, тепло та тiлесний дотик, адже вiдомо, що, чим бiльше вiддаємо, тим бiльше отримуємо. I звичайно, якщо через декілька місяців після повернення, симптоми не зменшуються, не займатися самолiкуванням,  а краще звернутися за допомогою до фахiвцiв.

 - Як дружинi допомогти чоловiку-бiйцю пiсля вiйни повернутись до мирного життя?

 - Вiйна формує певний тип особистостi, певний тип психологiї бiйця. Це психологiя людини в умовах вiйни, яку можна розглянути як буття на межi життя та смертi. В мить небезпеки людина почувається й поводиться iнакше, нiж у буденному життi; при цьому бiльшiсть з його особистiсних якостей проявляються у доволi несподiванiй формi. Але й пiсля закiнчення вiйни характернi риси цiєї психологiї продовжують своє iснування, адже ветерани повернувшись до мирного життя, часто привносять у нього мислення й поведiнку воєнного часу. Пiдвищена конфлiктнiсть, втома, апатiя — це природнi реакцiї органiзму на наслiдки тривалого фiзичного й нервового напруження. Подiбна поведiнка буває не лише у екстремальних ситуацiях, а i в буденному життi — пiсля напруженої роботи наступає спад.

 Взагалi важко уявити собi бiйця, який повернувся з зони вiйськових дiй, з ампутованою ногою, чи рукою i який бачить вибачте, здорованiв, якi спокiйно пють пиво. Тi, що повертаються з вiйни, звiсно, вже будуть iншими, нiж були до того часу. Багато залежить вiд адаптацiйних можливостей бiйцiв, вiд їх ресурсностi, потенцiалу. Вiд того, наскiльки вiн матиме пiдтримку та розумiння в сiм’ї, бо саме родина є найцiннiшою та найкращою психотерапiєю для бiйця, який повертається з вiйни, а далi вже, при потребі, психологiчний супровiд спецiалiста, який буде працювати з його болем та страхом, який допоможе вiднайти новий змiст у життi. Рiднi мають допомогти в цьому, адже, чим швидше психолог-психотерапевт зможе почати кризову iнтервенцiю, тим легше буде вийти з цього стану.

 Життєвий досвiд тих, хто пройшов вiйну, складний. I це одна з причин такого явища, як посттравматичний синдром, прямим наслiдком якого стає конфлiктна поведiнка людини у соцiальному середовищi. На першому планi постає питання про адаптацiю до нових умов, про перебудову психiки на мирний лад. На вiйнi все чiткiше й виразнiше: ясно, хто ворог, i що з ним треба робити. Повернувшись додому, колишнi вiйськовi пiдходять до мирного життя з фронтовими мiрками й переносять воєнний спосiб поведiнки на мирну основу, хоча в глибинi душi розумiють, що це неприпустимо. Деякi починають пристосовуватись, намагаються не видiлятися з людської маси. Iншим це не вдається, i вони залишаються <бiйцями> на все життя.

Горе потрiбно виплакати

- Втрата рiдної людини є болем неймовiрним. Час цього не лiкує, лише сильнiше цементує бiль. Панi Ростиславо, як пережити втрату?

 - Втрати — це завжди дуже важко. Особливо гiрко, якщо втрати є несподiваними, раптовими. Одне, коли людинi уже багато рокiв i вона втрачає стареньких батькiв. Боляче, але якось природньо. I зовсiм iнше, втрачати не дай Боже, дiтей. Разом з тим, це втрата майбутнього…

 Як би не було важко в такому станi, потрiбно зрозумiти, що шлях виходу з горя лежить саме через горе. Тобто, для того, щоб з часом стало легше, горе потрiбно прожити, дозволити собi прогорювати. Iншого шляху для гармонiйного вiдновлення пiсля втрати нема. Якщо хочеться якнайшвидше вийти з цього стану чи уникнути болiсних переживань — швидко не вийде, потрiбно пройти через пiк найбiльших переживань.

 Стан людини при втратах перiодично змiнюється, це — сум, почуття вини, одинокiсть, злiсть, вiдчай, депресiя, покинутiсть. I все це нормальнi реакцiї людини на втрату. Проживання горя — єдиний спосiб вийти з горя здоровим.

 Дуже важливо знайти того, з ким можна подiлитись своїм горем, переживанням, болем, всiм тим, що людина вiдчуває вiд втрати близької людини. Висловити свiй бiль з допомогою слiв, поглядiв, обiймiв, дотикiв, ну, i найважливiше, слiз. Горе потрiбно виплакати, при чому, вчасно виплакати. Сльози — це наша захисна реакцiя, i зле роблять тi, що кажуть: <не плач!>, <не потрiбно плакати, сльозами вже не повернеш ту людину!>. Так, не повернеш, але не потрiбно забороняти плакати, якщо є така потреба. Це нормальна реакцiя на важку для людини подiю. Важливо, щоб був той, хто просто буде поряд. Хто буде розпитувати про горе, це можуть бути звичайнi запитання, щоб людина могла виговоритись. Якщо людина не може, чи не хоче говорити, просто будьте поряд з нею, приймiть i роздiлiть з нею її бiль. У горя є свiй початок i є закiнчення. І це частина нашого життя, але лише частина. Це процес, який потрiбно прожити, як неминучу частину життя, для того, щоб зберiгати пам’ять про людину, яку в тратили, в своєму серцi, для того, щоб через деякий час знову знайти змiст в життi.

 - Панi Ростиславо, чи правильно чинять матерi, дружини, котрi вiдмовляються вiдпускати своїх синiв та чоловiкiв на АТО або ж правдами i неправдами намагаються їх <витягти> звiдти?

 - Думаю, тут не може бути єдино правильної думки, чи правильно це, чи нi. Для когось це здається правильним, для когось абсурдним. Хтось на це дивиться як на прояв патрiотизму та захист, а хтось як на ситуацiю, яка якимось чином вигiдна для верхiвок. А якийсь вiдсоток, як i у багатьох важких ситуацiя, залишається <нейтральним>, байдужим до подiй.

 Це все точно колись закiнчиться, i подумаймо, яку вiдповiдь дамо колись самi собi, про себе самих, про свою совiсть?

журналіст Оксана МОКРIЄНКО

Порада у кружечку 

Саме сiм’я є найцiннiшою та найкращою психотерапiєю для бiйця, який повернувся з передової.

Якщо Ви вважаєте тему важливою, будь ласка, поділіться нею (внизу статті) з іншими в соціальних мережах — щоб про неї дізнались інші люди. Дякую!

Також для мене важливі Ваші коментарії та відгуки в обговореннях.